Волонтерський центр «Тенета»: «кожен має зробити внесок у перемогу»

Забезпечення, продукти, медицина – важливі для військових, але також не менш важливими для наших захисників є маскувальні засоби. Ними в основному займаються волонтери в центрі «Тенета», що знаходиться в мікрорайоні Механічного (колишньому ПМК-7). Громадську організацію з цією назвою на чолі з Ксенією Вєтошкіною заснували порівняно нещодавно, хоч і плетуть там тривалий час – з 25 лютого 2022. Павучкам не вистачає рук, тобто людей. Тож вони зазначають, що навіть допомога на годину чи 15 хвилин – це теж допомога.
А ще тут понад рік уже волонтерить заслужена працівниця освіти, викладачка з Мелітополя Ганна Бут. Жінка навчає своїх студентів онлайн, а учнів дубенських ліцеїв №6 і №8, які найчастіше приходять сюди, вчить плести сітки. Що ви могли не знати про Тенета, або що нам розповіли самі «павучки» – читайте та дивіться в матеріалі БО «Фонд громади міста Дубна «Добробут». 

“Нам потрібні люди, дуже потрібні, як повітря, адже щодня велика кількість запитів. ”

– Що стало поштовхом для вашої волонтерської діяльності?
– Поштовхом стала, на жаль, війна, – починає розповідь заступниця голови ГО «Тенета» Ганна Шевчук. – Вперше ми зібралися 25 лютого 2022 року і спершу почали плести сітки від Миколаївської церкви. Потім перейшли у восьму школу. Тоді було дуже страшно. І дуже багато було людей. Починали зі сіток і кікімор. Потім, коли ми переїхали сюди, люди почали зносити продукти, тож ми почали займатися іншими видами допомоги. Тоді пішли по всіх напрямках і тепер займаємося багато чим, зараз ще додались госпіталі.
Нам приносять тканину, щось із неї йде на постіль, нормальні футболки відправляємо хлопцям, тобто сортуємо тут. В принципі для такої роботи нас дуже мало. Нам потрібні люди, дуже потрібні, як повітря, адже щодня велика кількість запитів. Чим більше людей – тим краще. Та… що там казати – тисячу кілометрів сітки, це по 100, по 200 сіток. Працюємо ми щодня з 8 і до 18-19 год. Так що приходьте на годину, на 15 хвилин, на 40 – хто на скільки зможе. Нас є 20, які ходять постійно. 

– Що скажете про допомогу?
– Нам допомагають багато людей. Приносять і гроші, і продукти. Садочки долучаються до плетіння сіток. Це настільки приємно і зворушливо! Це настільки за душу бере, що навіть дошкільнята роблять і що хочуть це робити. А дорослі не завжди хочуть долучатися. Навіть у кого чоловіки військові – не дуже рвуться допомагати.

– Де берете тканину, ресурси?
– Люди повичищали свої шафи, скрині й поприносили нам тканини. Ми закупляємо фарбу, фарбуємо і, відповідно, це йде на сітки. Сьогодні от замовила знову тканини на сітки, тому що не вистачає. Та людина, що фарбує, просто фізично не встигає, бо сітки плетуться не лише тут, а ще й в Мирогощі. І тканини треба не багато, а дуже-дуже багато. Відповідно ми мусимо докупляти.
Гроші де беремо? Той дасть 100 гривень, той 200 гривень, той 500 грн, а є такі люди, які щомісяця зі своєї пенсії дають по 500 грн. Садочки збирають гроші, школи. Недавно був випадок, коли прийшов чоловік і дає 97 грн 50 копійок. Кажу: «Залиште хоч на хліб», а він: «Ні, це вам все, я так запланував і так віддав». Така зворушлива історія.

– Що позитивного пригадаєте?
– Наша Ніна Іванівна – це позитив номер один. Вона в нас генерал (сміється). Діточки садочка № 3, які виступали нам – це було неймовірно. Приємно, коли ти йдеш і люди кажуть: «Доброго дня. Я знаю, що ви займаєтесь волонтерством. Ось вам 200 гривень». Кажу: «Як вас записати?» «Ніяк, дякую», – відповідають. Це такі маленькі приємні нюанси. В нас позитивні люди й позитивно відносяться до цього всього.

– Кому б ви хотіли подякувати найбільше?
– Найбільше тим, що долучаються, що дійсно допомагають. Навіть за це приміщення треба подякувати Леоніду Дудку. Нам його надали безплатно. Ми не платимо ні за оренду, ні за світло, ні за воду, ні за щось інше. Це дуже велика допомога. Коли відключали електроенергію – ми безкоштовно користувалися генератором. Нам його дав магазин «Краб».
Тим самим ВПО. У Мирогощі внутрішньо переміщені особи ходять плести сітки. Птичі – вони нам безмірно багато дали тушонки. Нашій допоміжній школі – вони і плетуть, і грошима, і продуктами допомагають. Людям, які щиро допомагають, – ми дуже дякуємо. Колись буде час – я сяду і напишу, згадаю кожного поіменно. На все прийде своя пора.

“Нас не так сильно зачіпає війна, як ті області, але їм треба допомогти. Тому у нас великі потреби. І самі ми цього не зробимо.”

– У чому є гостра потреба?
– У всьому. По-перше, це люди. Ну от зараз запит на 100 нашоломників, далі – 150 сіток. Це треба, щоб хоча б 5-10 людей ходили з ранку і до вечора, щоб була перезмінка. Гроші, звичайно, треба величезні. Тому що на евакуаційні ноші треба тканину. Стропи нам безплатно дає Іван Фіськов. А тканину треба купити. Надія Парфамчук їх нам постійно шиє. 

– Кому допомагаєте – одним і тим самим, чи різним підрозділам?
– І постійним, і різним. Скажемо так – хлопці всі наші, не наших немає. Є потреба – дзвонять: «Допоможіть». Без питань, допоможемо. Наприклад, сьогодні питання було скільки коштує сітка. Ніскільки. Прийдіть і допоможіть. Хоча б годину в день. Нам треба, щоб приходили й допомагали. Ми дамо безкоштовно. Якщо можете дати 100 гривень – будемо раді, не маєте – ми й так даємо.

– Що б Ви хотіли сказати людям?
– Щоб люди були трошечки щиріші та з більшою віддачею. Нас не так сильно зачіпає війна, як ті області, але їм треба допомогти. Тому у нас великі потреби. І самі ми цього не зробимо.

Поки тривав навчальний рік, то з плетінням сіток допомагали учні ліцеїв № 8, № 6. Їх відпрошувала, долучала до допомоги Ганна Бут. Викладачка в Дубно приїхала торік 9 травня. Запросила жінку в наше місто Галина Семенович, яка увійшла до 50 кращих вчителів України відомого конкурсу в Україні «Global Teacher Prize». У ньому ж пані Ганна стала кращою вчителькою громадянської освіти 2021. Попри переміщення, втечу з рідного Мелітополя, заслужена працівниця освіти паралельно продовжує роботу над собою, постійно виступає на всеукраїнських, міжнародних конференціях щодо національно-патріотичного виховання.
– Я дуже поважаю, ціную людей, які приходять сюди щодня, тому що не кожен має в серці те, що не вмирає. А щоб у ньому були такі зерна, то їх треба саджати, починаючи з дітей у садочках, таких як до нас приходили. Ми з садком № 3 «Дзвіночок» почали співпрацювати з вересня. Якось зайшла жіночка і спитала, що потрібно. Я відповіла, що добре було б, щоб приносили дитячі малюнки, щоб вчили їх, говорили, що йдете на волонтерку, а там серйозні речі роблять для різних людей. Вона зголосилася. До Дня героїв вони зробили акцію «Пишаюся тобою, моя героїне, мій герою».

“Те, що я отримую від матерів своїх дітей, від своєї подруги з окупації – воно просто в голові не вкладається.”

– Чи можна сказати так, що з дітьми ви працюєте розумово, а тут – фізично?
– Я знаю, що якби в мене не було «Тенет» – я б з'їхала з глузду. Тому що те, що я отримую від матерів своїх дітей, від своєї подруги з окупації – воно просто в голові не вкладається. Коли ти бачиш своє місто, яке все в закликах вступати у ворожі ряди, коли там все обвішане червоним… то я тут забуваюся. Я прийшла, встромилася – і вісім годин мене немає. І тільки встигаю просити Ганну (Шевчук – прим. ред.) виконувати запити моїх випускників. І ці речі в неволі, повірте, я б не могла робити.
Всі мої випускники в різних бригадах. Один із них служить у 46 аеромобільній штурмовій бригаді. І там, мабуть, командир дуже любить своїх хлопців, тому що постійно звертається. От зараз потрібно 100 нашоломників. Я йому кажу: «Ми ж не чарівники, люди не залізні». Пів під’їзду Ніни Іванівни, її подруги, знайомі плетуть ці нашоломники, але все одно це довгий процес. 

– Що вам найскладніше?
– Усвідомлювати, що я не вдома. Місцеві – дуже горді люди й дуже важко зрозуміти як до них звертатися. У нас простіші. Захід має вплив, інша культура, чисте місто. Про нас таке не скажеш, тому що ми індустріальний край і великий вплив мала росія у свій час.

“Діти для мене – це все!”

– З яким настроєм тут працюєте?
– В мене все позитивне. Тут мені все подобається, особливо спілкування з місцевими дітьми. Дуже потоваришувала з чотирма дівчатками з недільної школи «Божа нивка». У нас взагалі тут була команда. Я їм дарувала футболочки, вони їх самі розмальовували, писали «Тенета». Ці всі плакати, що ви бачите (на стінах центру) – це робота руками дітей. Ми оголосили конкурс на найкращу табличку «Тенета», потім купували призи.
Одну розмальовку – дала завдання – спеціальна школа розмалювала, іншу – 6 ліцей, третю – початкова школа розмалювала, ще є від 8 ліцею. Мені тут кожна дитяча робота – це… я не можу вам описати та передати словами. Діти для мене – це все! Вони коли сюди приходять і пробудуть 3 уроки, я питаю: «Що вже все? Може, я вас ще відпрошу?» Не тому, що вони швидко плетуть, нам після них ще й приходиться переробляти, просто я люблю дітей. Я постійно розповідаю їм про те, як хлопцям на фронті, розповідаю цікаві факти про них. Наприклад, моя випускниця, дівчина була швачкою, а стала снайперкою, хоч і в неї двоє дітей на війні. Що можемо – те й робимо. Кожна людина, яка приходить сюди – це національно свідома людина.

– Ваш заклик на завершення розмови.
– Велике прохання до всіх, до кого можна звернутися: приносьте смаколики, серветки, бинти, кровоспинне, шкарпетки, засоби від комарів. Комах дуже багато, а тому засоби від них розбирають моментально. 

Допомагає пані Ганні з дітьми вранці, оскільки переважно всі на роботі, Любов Михайлівна Костюк. Жінка залучає молодше покоління – в день нашого спілкування на волонтерці була з онуком.
– Дітям, онукам постійно говорю, що треба допомагати, бо хлопці в окопах бідують, їсти не мають що, – розповідає Любов Михайлівна. – Я почала ходити сюди з листопада минулого року. У церкві ми спілкувалися з Ганною Бут і вона сказала, що дуже потрібний парафін на окопні свічки. Я привезла великий мішок парафіну і лишилася. І так кожен день зранку й до обіду, бо потім дітей зі школи забираємо. Ходжу сюди на кікімори, а ще печу пироги на фронт. 

Присутні погоджуються з тим твердженням, що гроші, тканина і люди – це 3 кити, на яких тримається діяльність «Тенет». Незмінною учасницею на волонтерці є Ніна Іванівна Вішнякова. Жінка – інвалід І групи, пересувається лише за допомогою спеціальних засобів чи транспорту. Але знаходить сили й змогу волонтерити щодня.
– Розкажіть, як для вас все починалося.
– Вийшла я з хати, дивлюсь – мої дівчата за столом біля ДОС 110 щось роблять. Я до них під’їхала. Кажуть, що порють мішки та роблять квадрати. Довго я була з ними, майже ціле літо. Потім стало прохолодніше, тяжко були сидіти, прийшла сюди. То я вже майже рік тут. Наймолодша волонтерка (сміється).

– Як часто Ви тут?
– Кожного дня, без вихідних майже. Немає коли втомлюватися. Я мушу робити, мушу старатися допомогти, щоб скоріше закінчилась війна.

– А що робите?
– Сказали зробити нашоломники. Я дві ночі не спала, думала як їх зробити краще. Щоб сплести такий нашоломник треба година, а от кікімору, щоб одному сплести, до того ж день у день, треба три дні. Але все залежить від того, як хто плете. 

– Кому б хотіли подякувати?
– Я дуже вдячна своїм дівчатам: Дані Бабій, Надії Довгаль, Славі Тирик, Галині Ніколайчук, Зої Шаламай, Вірі Крамарчук, Валентині. Щоб швидше сплести нашоломники, я їх пороздавала дівчатам і вони плетуть за столами біля ДОСів №109 і №110. Дякую Леонідові Дудкові за ці рамки. Я знову хотіла повернутись до своїх дівчат, але мене звідси вже не пускають (сміється). 

“Дуже хочеться перемоги й треба усвідомлювати, що кожен має зробити внесок у цю справу. ”

Тобто люди потрібні завжди. Волонтери навчать плести і сітки, і кікімори, дадуть тканину, яку заздалегідь наріже пан Сергій та вищезгадані жінки біля ДОСів. А ті, хто ходить на волонтерку постійно, відзначають, що тут колектив – приємний. 
– Я плету сітки з березня 2022 року. Стараємось із подругами максимально часто приходити. Коли сидиш вдома, то думаєш, як там ті хлопці на війні… в тих окопах. Для мене це болюча тема, тому що мій чоловік під Вугледаром і вдома сидіти я не можу, – ділиться Юлія Галій. – Хай когось, але накриє та сітка, спасе комусь життя. Багато людей у нас на Дубенщині живуть спокійним життям, але як так? Хоч на годинку можна прийти. Можливо хтось матеріально може допомогти – допомагає, але таких видно не багато. А тут приходиш і всі такі дружні, можна відволіктись та зробити корисну справу. Рідні розуміють, що потрібно. А деяким людям кажеш і постійні відмовки. 
Дуже хочеться перемоги й треба усвідомлювати, що кожен має зробити внесок у цю справу. Не всю допомогу хлопці мають від держави, то треба хоча б тут старатися, допомагати, хто чим може, тому що в країні війна.

Від початку повномасштабного вторгнення ходить плести сітки Тетяна Бондарчук. Віджартовується, що сім’я змирилась із волонтерством. 
– На тиждень буваю тут 5-6 днів. Є робота, є сім’я, є городи, але без цього теж ніяк. Якщо сюди не прийдеш, то вже не заснеш і думки будуть мучити. Ми вдячні нашим воїнам, нашим дітям, тому що вони по віку наші діти, за те, що ми тут спокійно спимо. Хочеться, щоб їх хоч трохи захистило, хоч би трошки допомогти.

Ці жінки – приклад того як можна нашим захисникам і захисницям допомагати наближати перемогу. Без грошей, попри проблеми зі здоров’ям, роботу, сім’ю, сезонну роботу. Головне – бажання. А тому необхідно знаходити час, щоб замаскувати хлопців і тим самим зберегти їм життя.

Долучитися до допомоги військовим разом із Тенетами можна, переказавши кошти на наш рахунок:
Найменування отримувача: ГО ТЕНЕТА
Код отримувача: 45041581
Рахунок отримувача: UA073052990000026009026230803
Назва банку: АТ КБ "ПРИВАТБАНК"
Контакти:
+38068 1007743
tenetaukraine@gmail.com
https://www.facebook.com/teneta.ukraine/