Соціальне підприємництво при УГКЦ в Дубні: як працює та плани на майбутнє
Служити Богу та людям – так можна описати справи та дії парафії церкви Вознесіння Господнього Української греко-католицької церкви в Дубні. А все завдяки її наставникам. Уже 4 роки парохом парафії є Андрій Коваль. Священник родом зі Львова, одружений, має двох дітей.
Окрім церковного служіння, на парафії є інші напрямки діяльності. З найбільш масштабних і знаних раніше – це літературна кав’ярня, духовний осередок, нині – швейна дизайн-студія Шептицького, а з початком лютневого вторгнення – благодійна кухня.
– До того я проходив навчання для священників, щоб можна було на парафії зорганізувати соціальне підприємництво. Ще до початку війни ми брали декілька разів участь у проєктах, які нам підтримали. І ми змогли закупити певну техніку, яка нам дуже допомагає до сьогодні. Завдяки цьому ми можемо успішно провадити свою діяльність як у швейній майстерні, так і на благодійній кухні, – розповідає о. Андрій Коваль.
“ Ми до сьогодні маємо ініціативу, яка не переривається з початку війни – молитовну групу.”
– Яким було 24 лютого 2022 року для вас особисто? Звідки Ви берете сили, натхнення?
– Основна діяльність парафії – це служіння. У нас кожного дня є літургія, ми молимося, вперше зустрічаємося з Богом. Він нам дає силу.
З початком війни було страшно через те, що багато людей виїхало. Я не був безстрашним, але думок про те, щоб кудись їхати не було. На початках ми переживали, коли лунали тривоги, було страшно, коли підірвали нафтобазу. Але молитва дуже багато дає. Ми до сьогодні маємо ініціативу, яка не переривається з початку війни – молитовну групу. Кожна людина обирає собі час молитви протягом доби, мінімум – пів години. Таким чином виходить цілодобова молитва. Кожні дев’ять днів люди змінюються. Ми молимося за наших військових, поранених, щоб була перемога. Молитва дає нам і енергію, і силу.
– А що вам вдалось зробити за цей понад рік повномасштабної війни?
– При парафії є Благодійний фонд «Карітас-Дубно». З напливом внутрішньо переміщених осіб у «Карітас-Україна» почали формувати окремі продуктові та гігієнічні набори, які ми дотепер видаємо. Велася картотека, аналізували категорії, змінювалися умови, а потім нам довозили й постачали набори для тих, хто потребує. Це досить така гарна допомога на родину. У цьому напрямі були залучені діти 10-11 класу. Вони вчилися в школі, але протягом того періоду волонтерили й допомагали нам.
“Багато людей у перші тижні війни залишились без роботи. Ми їм дали можливість і допомогти, поговорити між собою, вивільнити негативні думки та емоції.”
Наступний момент – відкриття благодійної кухні. Спочатку це було хаотично, як багато де у місті. Кожен щось хотів робити. Спершу навіть було забагато продукції, не знали куди її дівати. У нас зав’язалась співпраця з Національною гвардією в Рівному. Ми їм ліпили вареники, випікали булочки й постійно відправляли в їхню частину, тому що до лав призвали багато людей і ресурсів не вистачало. Одна з парафіянок робила тушонки: різні каші з м’ясом. Ми їх уже відправляли в різні спецпідрозділи. Такими були перші кроки в благодійній кухні, коли ми тут, два або три рази на тиждень, збиралися від 10 до 20 людей.
Багато людей у перші тижні війни залишились без роботи. Ми їм дали можливість і допомогти, поговорити між собою, вивільнити негативні думки та емоції. Ми так працювали до тих пір, поки не побачили, що армія вже більш-менш забезпечена. Тоді спрямували діяльність на внутрішньо переміщених осіб. І, фактично до Пасхи цього року, ми раз або два на тиждень випікали булочки. Це десь від 500 до 900 булочок за один раз, з яких 2/3 зразу віддавали переселенцям. А третю частину продавали, щоб закупляти продукти. Протягом літа минулого року переважно співпрацювали зі школою № 2 в Млинові. Там сформували осередок (близько 200 переселенців) і ми постійно давали їм нашу продукцію. Після розформування цих прихистків ми кожного тижня почали давати випічку на різні локації. Так воно існує і дотепер. Ліпимо вареники для військових, варимо, заморожуємо, а коли є потреба, то відправляємо продукцію хлопцям. Тобто вона доїжджає на місце вже готова, лишається розігріти. Перед Пасхою ми випекли 150 пасок для військових. Частину продали для парафіян, які замовляли здобу. Стараємося організувати все так, щоб кошти можна було далі використати на благодійність.
“На початку насправді було складно, тому що був дефіцит. За тиждень-два борошно в Дубні пропало.”
– Отче, розкажіть хто вам допомагав. Чи виникали якісь труднощі?
– На початку насправді було складно, тому що був дефіцит. За тиждень-два борошно в Дубні пропало. Ми десь домовлялися, мали привезти, чекали, мішок тоді в порівнянні коштував на 2/3 дорожче, ніж тепер. Але знаходилися такі люди, які привозили просто так, не беручи грошей. Потім зав’язалася гарна співпраця з районною військовою адміністрацією на чолі з Всеволодом Пекарським. І фактично дотепер вони постачали нам борошно. Чим більше – тим більше ми виробляли. За допомогою адміністрації ми налагодили контакти з тараканівською птахофабрикою, яка постійно нам привозила яйця. Адже це інгредієнт, без якого ні хліб, ні булочки не будуть такими смачними. Інші складові, як дріжджі, різні начинки, ми купляли самі. Два рази нам приходила допомога з Польщі, від громади нашої церкви в м. Гіжицько. Вони дуже багато дали цієї допомоги, що ми ще досі використовуємо її.
– У соцмережах помітно, що швейна майстерня гарно розвивається, як все починалось?
– Коли я проходив навчання – мусив сформулювати свій напрямок. То мав бути проєкт, який ти маєш захистити перед комісією. Але не просто написати текстово, а показати, що ти тим живеш, тобі це подобається. Оскільки я вже мав трошки досвіду, то у 2021-2022 рр. завдяки різним проєктам ми сформували базу необхідної техніки. Потім почали виготовляти різну продукцію. Нашим планам трохи завадила війна. З початком у нас ніби все стало на тиждень, тут нічого не робили. Потім зрозуміли – треба щось робити. Зараз у майстерні працює 4 осіб, а тоді життя вирувало, бувало понад 20 осіб.
Був дефіцит тканини, але люди приносили її та стару форму, яку ми переробляли й шили теплі бафи з флісу. Це в кінці лютого, в березні. Потім перепрофілювалися на пошиття аптечок, балаклав для військових із вирізом на очі. Пізніше в співпраці з Карітас-Золочів почали шити розгрузки. Деяку продукцію вони оплачували, тому що були спонсори, а ми за ці кошти закупляли розхідний матеріал і оплачували комунальні послуги. Так ми давали собі раду. І навіть змогли за свої кошти придбати ще одну машинку. З середини літа приблизно перейшли на мирну продукцію: футболки, шопери з патріотичними й національними логотипами. Паралельно був напрямок церковної атрибутики. Ми стараємося і вже маємо логотип нашої майстерні.
“Люди люблять красу, вони хочуть гарно відпочивати, вони не хочуть дивитись на те, що недороблене. Це буде така родзинка для цього мікрорайону.”
– Чи маєте плани на майбутнє, чи можете поділитися?
– У кінці 2022 року ми взяли участь в аукціоні та повністю викупили другий поверх приміщення площею понад 500 м2. Навіть вже почали робити ремонт, щоб зробити майстерню, перенісши з цього залу, де до війни ми проводили різні заходи.
Ми співпрацюємо з архітекторами з Рівного і місяць тому представили проєкт нашого цілого духовного центру. Він буде мати другий і третій поверхи. Крім цієї майстерні, з якої ми почали, буде блок для праці з дошкільнятами. Хочемо ще розвивати напрямок кухні. В іншому крилі плануємо зробити фітнес-зал, який у майбутньому можна буде використовувати навіть для реабілітації наших воїнів. Для третього поверху мусимо робити реконструкцію горища. Там буде реколекційний центр, де зможе зупинитися група з 30-35 осіб. Дах має бути рівним, на ньому стоятимуть сонячні панелі, а з іншої сторони буде кафе з гарним краєвидом. Люди люблять красу, вони хочуть гарно відпочивати, вони не хочуть дивитись на те, що недороблене. Це буде така родзинка для цього мікрорайону. Зараз нам необхідно завершити проєктно-кошторисну документацію, щоб знати від чого відштовхуватись. Тоді й будемо подаватись на великі гранти, щоб могти це втілити.
“Якщо є бажання – ти можеш всього навчитися. ”
– Хто саме працює на благодійній кухні та у швейній майстерні?
– На благодійній кухні більше працюють жінки, які мають вільний час, особливо з середини осені до середини весни. Вони дуже гарно себе зарекомендували. Для них це також гарна платформа, вони можуть поспілкуватися, я з ними часто розмовляю на різні теми. Переважно це наші парафіяни.
Якщо на кухню легше знайти людей, то у швейній майстерні треба навички. Але в першу чергу треба бажання. Якщо є бажання – ти можеш всього навчитися. Техніка, яку ми маємо, особливо вишивальні машини, дуже складна, комп’ютеризована, потребує не тільки одноразово навчання. У процесі виринає багато питань і ти мусиш консультуватися. Деколи процес іде не так, як то ти собі планував і знов мусиш шукати відповіді. Але з минулого літа й дотепер ми опанували багато кроків, в нас це успішно виходить. Також маємо свою сторінку у фейсбуці «Машинна вишивка Дубно», де виставляємо кожного разу роботи.
– Тобто люди можуть до вас звертатися?
– Так.
– Кому б Ви хотіли подякувати?
– Перш за все людям, які тут працюють. Сам ти не розірвешся. Дуже дякую цим людям за те, що ми разом робимо спільну справу. Кожного разу після Літургії в неділю ми висвітлюємо свою діяльність. Ми говоримо, що робимо, куди рухаємося, що нам потрібно, куди направляємо наші кошти. Ми ведемо таку прозору діяльність для того, щоб люди бачили наші зусилля, щоб також брали участь. Якщо хтось не має часу, то щоб долучалися пожертвою, порадою, в різний спосіб. Як на початку війни, так і тепер – ми багато робимо. А зробили це колективи на благодійній кухні та в майстерні. Ми один одного розуміємо і бачимо, що хочемо в майбутньому.
Звичайно, підтримка єпархії – важлива. Наш владика Йосафат порадив нам канадську організацію, яка й проспонсорувала першу машинку. На той час її вартість – для нас була надто великою.
Подяка людям, які нам допомагали. Продукцію ми виготовляли тут, але її треба було розвозити. Гарна співпраця з державною адміністрацією, частково була співпраця з міською радою. Вони час від часу постачали нам продукти й розвозили по локаціях. Дякуємо всім, хто долучався в будь-який спосіб до наших проєктів, які досі існують і приносять радість, задоволення.
Загалом хочу подякувати найперше Богу, який нас об’єднує – всіх таких різних, часто непередбачуваних людей. Є різні робочі процеси, в яких ми є самими собою і від нас цього не забереш, але Бог допомагає нам справлятися з тими викликами. Навіть за цей час у нас появилось декілька нових хороших людей.
“Ворог думав, що коли засипле нас ракетами – ми будемо на колінах просити, щоб вони нас не вбивали. Натомість ми показали героїзм.”
– Отче, що б хотіли додати на завершення нашої розмови?
– Я вірю в перемогу, що вона буде однозначно. Вона залежить не так від наших людських зусиль, як від нашого бажання зіставляти дії з діями Бога. Якщо ми не будемо Богом крутити, а будемо так жити, як сказано в молитві «Отче наш»: «Нехай буде воля твоя», то ми маємо великі успіхи побудувати гарну державу.
Ми мусимо пізнати свою ідентичність як народу. Я бажаю, щоб ми стали гарною нацією – українцями, якими зараз пишається весь світ, гордиться тим, скільки в нас є сили та волевиявлення. Ворог думав, що коли засипле нас ракетами – ми будемо на колінах просити, щоб вони нас не вбивали. Натомість ми показали героїзм. І то не влада, а прості люди.
Всі добрі ініціативи отримали ефект того, що ми могли допомагати військовим, внутрішньо переміщеним особам. Інколи дивишся як кошти акумулюються – фантастика. Люди готові допомагати. Я хочу, щоб у майбутньому ми такими залишилися: відкритими, щирими та ніколи не втратили почуття гідності та прагнення до свободи.
Якщо Ви бажаєте долучитися до ініціатив при парафії УГКЦ – пишіть ХРАМ Вознесіння Господнього УГКЦ - м. Дубно або о. Андрію
Замовити вишивку можна, написавши Машинна вишивка Дубно
